Як прагнете ви не лише в серці своїм, а й навколо себе зрощувати мудрість, замовте жолудь із легендарного музею Г.С. Сковороди. І вже восени він буде у вас.
Зростити мудрістьНародився він у селі Чорнухи на
Гетьманщині 3 грудня 1722 року.
Його батьки — Сава та Палажка походили з козацького роду — були
доброчесні й працьовиті, мали невеличке господарство й ростили двох синів: Василя і Григорія. Вони
помітили ранній потяг молодшого Гриця до знань, цікавість і прагнення вивчати навколишній світ, тож у сім
років вони віддали його на навчання до дяківської школи.
А ще Григорій мав гарний голос і з
захопленням співав на хорах у церкві та вивчав духовні піснеспіви.
Подейкують, що пізніше вони все одно
помирились. Але час ішов, і як пташенята вилітають із гнізда, так і обидва сини Сави Сковороди поїхали з
дому, де вони виросли, на навчання.
Вона відкрила йому цілий світ поетичних
образів, прекрасну античну музику й добірні взірці древньої мудрості. Григорій швидко перевершив своїх
товаришів у навчанні. Можна сказати, що саме тут думки й ідеї молодого філософа стали на крило, як молоді
птахи, коли вчаться літати.
Через кілька років Григорія серед інших обдарованих співаків і музикантів
покликали до придворної капели імператриці Єлизавети, де він був у оточенні найталановитіших виконавців
свого часу, і його співочий і музичний хист мав змогу розкритись на повну. Проте, через деякий час,
повернувшись до Києва, він вирішив знову продовжити навчання в академії.
Але академічних знань
Сковороді здавалось замало, йому хотілось побачити чужі краї, пізнати ширше «коло наук», тому він вирішив
поїхати в Угорщину, де вивчав церковні співи та служив у православній церкві. Але самою Угорщиною мандри
мислителя не обмежилися: він також побував у Пресбурзі, Офені, Відні, де спілкувався зі вченими людьми й
жадібно всотував їхній досвід. Подорожі збагатили Григорія Сковороду новими знаннями і знайомствами, що було
цінніше за матеріальні блага. Він повернувся до рідної України без грошей, але з великим бажанням служити
людям своїми знаннями.
Але справжня людина, людина серця,
народжується вдруге, коли пізнає себе, знаходить свою «сродність», своє істинне покликання в цьому
житті.
Саме тоді, коли Сковорода відчув це друге народження, він почав рухатися невідхильно за своїм
покликанням, приносячи користь людям і знаходячи щастя для себе. Це покликання стало світлом на його шляху і
на шляху оточуючих, і філософ усвідомив, що тільки пізнавши себе, можна знайти справжній зміст життя.
Тому Григорій посварився з єпископом і
був вигнаний.
Попри всі труднощі, мислитель продовжував вчити, вчитися і вдосконалюватися. Він знову
багато мандрував, зустрічався з різними людьми, ділився з ними своїм досвідом і мудрістю. Повернувшись до
Переяслава, він залишився в домі Томари, де виховував його сина — виховання молодих душ було для
філософа святим обов’язком.
Тож Григорій Сковорода залишився вірним своїм принципам і продовжував
викладати, відмовляючись від вигідного життя заради науки.
Бунчуковий товариш Томара, у домі
якого він зупинився, спочатку був суворим, але з часом вони з Григорієм потоваришували. Томара цінував
знання і попросив допомогти виховувати його сина. Сковорода залишився у нього аж на шість років без
будь-яких умов, просто бажаючи бути корисним. Але взаємини між Григорієм Савичем і родиною Томари не були
суцільною ідилією.
Молоде Томарченя начебто відповіло
хіхотіння та якоюсь дурницею. Це обурило темпераментного Сковороду, який всією душею прагнув, щоб учень
перейняв його знання й науку, і він спересердя сказав: «Ти думаєш, як свиняча голова». Це почув лакей і
доніс пані Томаровій, що отак-то та отак сказав учитель на малого панича. Звісно, пані це не припало до душі
й
вона поставила перед Томарою вимогу, щоб той вигнав Сковороду. Томара хоч і не говорив до Сковороди, але
бачив, що кращого вчителя не знайде, і довго не піддавався, не хотів відсилати Григорія. Але прийшлося
хоч-не-хоч одказати учителю. Цікаво, що на прощання саме Томара перший раз заговорив до Сковороди.
Він вірив у важливість духовного
розвитку й завжди прагнув до істини. Віддаляючись від суєти світу, Сковорода шукав гармонії з природою і
собою.
І якби склали список «10 правил життя Григорія Сковороди», то одне з них було б таке:
«Найважливіше в житті — це бути вірним собі і своїм принципам. Шукай знання, розвивай свої таланти, будь
чесним і справедливим. І тоді ти зможеш залишити свій слід у цьому світі, як це зробив я».
Легендарний дуб, під яким Григорій Савич
любив відпочивати, досі несе плоди мудрості. І, що найважливіше, розташований він у нас, у Сковородинівці.
То хіба ж маю я право не повідомити вам, що тепер кожен зможе мати поруч свій Сковородуб?
Плоди
мудрості, як і жолуді, краще збирати восени, тож ви за бажання можете зібрати їх із нами на початку вересня,
бережно запакувати та надіслати по всьому світу — так ви власноруч відкриєте посольства музею Григорія
Савича біля себе. Пам’ятайте, що стіни йому зовсім не потрібні, щоб бути присутнім.
Виберіть один або декілька параметрів доступності: